Майже всі папуги світу гніздяться в дуплах, скельних нішах чи термітниках, і лише каліта-монах сам плете гніздо з гілок просто на дереві. Квакера зазвичай знають як балакучого компаньйона, проте головна його особливість інша: це птах-архітектор, здатний звести споруду на кілька квартир. Саме ця звичка допомогла виду заселити міста на кількох континентах і водночас зробила його проблемою для енергетиків, аграріїв та законодавців.
Гніздо-гуртожиток: як живе колонія
На батьківщині, у рівнинних районах Аргентини, Уругваю, Парагваю та півдня Бразилії, пара починає з невеликої камери на міцній розвилці дерева. Згодом поруч прибудовують свої відсіки сусіди, і гніздо розростається: найбільші колективні споруди важать сотні кілограмів і вміщують десятки гніздових камер. Кожна пара має власну камеру з окремим входом, який зазвичай розташований знизу, тож хижакові важко дістатися всередину.
На відміну від більшості птахів, які кидають гніздо після виведення пташенят, ці папуги ночують у ньому цілий рік і постійно його підправляють. Через спільні гнізда біологи й описують спосіб життя папуги каліта-монах як колоніальний: сусіди тримаються разом, перегукуються й дружно зчиняють галас, щойно помітять загрозу.
Від пампасів до Барселони
Поширення виду світом почалося з масової торгівлі екзотичними птахами в другій половині XX століття. Частина папуг утікала, частину випускали власники, і квакери, звиклі до прохолодних зим на півдні свого ареалу, легко прижилися в містах Європи та Північної Америки.
Найвідоміший приклад — Іспанія. За першим національним переписом, який 2015 року провела орнітологічна організація SEO/BirdLife, у країні жило близько двадцяти тисяч квакерів, і майже три чверті з них припадало на Барселону та Мадрид. Відтоді мадридська колонія ще зросла, приблизно до 12 тисяч птахів у 2019 році. З 2013 року каліта-монах входить до іспанського каталогу інвазивних чужорідних видів, тож утримувати, перевозити й продавати цих папуг там заборонено, а влада Мадрида згодом узялася скорочувати їхню чисельність. Стійкі колонії відомі й деінде:
- Італія, передусім Рим;
- Бельгія, зокрема парки Брюсселя;
- Греція, де птахи оселилися в Афінах;
- США, від Флориди й Техасу до Нью-Йорка та Чикаго.
Чому квакера не люблять енергетики й фермери
В Аргентині та Уругваї квакера давно вважають шкідником: зграї об’їдають посіви кукурудзи, сорго й соняшнику та плодові сади. У США саме страх повторити цей сценарій став однією з причин обмежень. Друга причина — електромережі: опори ліній електропередачі й трансформаторні підстанції птахи сприймають як зручні штучні дерева, і це має такі наслідки:
- мокрі від дощу гілки проводять струм і спричиняють коротке замикання;
- через такі замикання трапляються відключення світла й займання;
- енергокомпанії регулярно знімають гнізда, а птахи часто відбудовують їх на тому самому місці.
Через це повна заборона на утримання діє, зокрема, у Каліфорнії, Джорджії, Пенсильванії, Теннессі та Вайомінгу, а в Нью-Джерсі квакера не можна тримати як домашнього улюбленця: дозволи там видають лише у виняткових випадках і не для утримання вдома. Перелік штатів час від часу змінюється.
Будівельник у квартирі: гілки й матеріали
У неволі інстинкт нікуди не зникає. Квакер без відповідного заняття часто пускає на будівельний матеріал усе, що дістане: шпалери, газети, краї штор. Типова помилка новачків — вважати, що птахові вистачить кількох пластикових іграшок. Значно корисніше дати те, що можна гризти, переплітати й запихати між прутами:
- свіжі гілки берези, верби, липи чи яблуні без хімічної обробки, зібрані далеко від доріг;
- смужки чистого паперу без фарби та картонні втулки;
- плетені кульки з лози або сухої трави;
- іграшки-головоломки, у яких корм сховано в папері чи сіні.
Нитки, синтетичні мотузки й клапті тканини небезпечні: волокна обмотують лапи або потрапляють у травний тракт. Закритий будиночок, що постійно стоїть у клітці, теж шкодить: він підживлює гніздовий інстинкт, тож самка може почати відкладати яйця навіть без пари, а птах будь-якої статі стає дратівливішим. В оголошеннях про квакерів на є-Пет продавці зазвичай зазначають вік і вдачу птаха, а про звичку до гілок краще спитати окремо: папуга, який ніколи їх не бачив, спершу може боятися.
Територіальність біля клітки й збагачення середовища
На волі квакер захищає свою камеру в гнізді, а вдома таку камеру йому замінює клітка. Квакер, лагідний на плечі господаря, може боляче дзьобнути руку, яка міняє годівницю. Це не злість, а охорона гнізда. Досвідчені власники вчать птаха сідати на палицю, виймають його перед прибиранням і час від часу переставляють жердини та іграшки.
Збагачення середовища для цього виду — не забаганка. Щоденні заняття на кшталт розбирання пучка гілок, пошуку схованого корму та плетення забирають частину енергії, яку на волі папуга витратив би на будівництво й сусідські сварки. Якщо з таким характером забагато клопоту, інших папуг і декоративних птахів можна переглянути тут.
Для квакера гніздо — не лише місце для яєць, а й центр спільного життя. Інстинкт, через який цих папуг не люблять енергетики, у квартирі стає щоденною потребою щось будувати. Птах, який має гілки й час для цієї роботи, зазвичай спокійніший і менше псує речі в домі.
